Теорія “природного права”

Теорія “природного права” — найбільшого розвитку і поширення набула у XVII–XVIII ст. напередодні буржуазних революцій. Засновники школи природного права — Г. Гроцій, Т. Гоббс, Ж. Ж. Руссо, І. Кант та ін. — стверджували, що поряд з позитивним правом, створеним державою, існує “природне право”, притаманне людині від природи. Класичне визначення суті природного права дав Вольтер: “Природними законами я називаю такі закони, які природа вказує людям в усі часи для підтримки справедливості. Це водночас закони, які відповідають людським інтересам і розуму”. Кожний закон, створений людьми, на думку прихильників цієї теорії, містить властивості права саме у тому ступені, в якому він походить із закону природи; якщо ж він суперечить природному закону, то стає всього лише його перекрученням.